0.2 Тема 3. відображення національних, історичних, соціальних та  (Page 4/4)

Ці співіснування зумовлюють становище, коли суспільства відзначаються широким спектром політичних партій, поглядів та ідеологій і одночасно – загальною суспільною згодою щодо того, як мирним і законним шляхом мають вирішуватися неминучі суперечності.

Серед значущих для медіасистем рис політичних і соціальних систем найважливішими є такі: ранній розвиток ринку та підприємництва; масове поширення писемності внаслідок Реформації; рання демократизація (за винятком Німеччини та Австрії), давні традиції політичної організації суспільних груп; сильна держава загального добробуту, значний ступінь державного регулювання економіки; високий ступінь розвитку раціонально-правової влади. У групі країн демократичного корпоративізму роль держави для медіасфери загалом вважається позитивною, оскільки держава виступає гарантом рівності можливості доступу до суспільної і політичної комунікації. Таке розуміння ролі держави значно відрізняє країни демократичного корпоративізму від ліберальних країн, медіасистеми яких розглянуто у наступному модулі.

Частина 3. північноатлантична, або ліберальна модель

Основна література

Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми, розділ 7, с. 176–219.

Додаткова література:

McNair, Journalism and Democracy, chapters 1–4 and 9.

Важливість цієї теми зумовлена поширенням рис цієї моделі на інші країни світу у другій половині ХХ ст., яке триває і сьогодні. Серед головних елементів цієї експансії – комерціалізація ЗМІ та журналістська професіоналізація з наголосом на вимозі «нейтральності». Особливе місце ліберальної моделі у сучасному світі, поряд зі становищем США як єдиної наддержави, також пояснюється і нормативним характером ліберальної моделі у концепції «Чотирьох теорій преси», яка великою мірою визначала загальне спрямування журналістської освіти і медіастудій наприкінці ХХ ст. Докладніше про «Чотири теорії» та необхідність подолання їх спадщини див.: Тема 1. Суспільна комунікація за демократії: від «чотирьох теорій» до «трьох моделей». Розгляд цієї моделі медіа є значущим і через те, що аналіз «Сучасних медіасистем» дає змогу продемонструвати історичну соціальну і політичну зумовленість елементів ліберальної медіасистеми, яку сьогодні часто продовжують намагатися подавати як таку, що має переваги порівняю з іншими, та механічно копіювати її зовнішні прояви.

До північноатлантичної або ліберальної моделі належать Великобританія, США, Канада, Ірландія

Основні риси ліберальної моделі

Газетна індустрія (масова преса і медіаринки):

подібно до демократичної корпоративістської моделі, характеризується раннім утвердженням свободи преси (особливо сильною ця традиція є у США) та появою масової преси, однак рівень тиражів газет у цих країнах нижчий; преса у США має переважно місцевий характер; велика увага в електронних ЗМІ традиційно приділяється місцевим новинам; історичний місцевий характер американських ЗМІ, зокрема, зумовив специфіку журналістської професіоналізації

Політичний паралелізм:

нейтральна комерційна преса; журналістика, орієнтована на донесення інформації (а не на інтерпретацію фактів); внутрішній плюралізм (проте зовнішній плюралізм у Великій Британії); професійна модель управління телерадіомовленням, формально автономна система

Професіоналізація :

сильна професіоналізація; неінституціалізована саморегуляція (на відміну від країн демократичного корпоративізму); традиція «об’єктивної журналістики», що захищає журналістів від диктату власників і перешкоджає інструменталізації медіа; відносний занепад «об’єктивності» під впливом комерціалізації наприкінці ХХ ст.

Роль держави:

домінування ринку (за винятком сильного громадського телерадіомовлення у Великій Британії й Ірландії); високий ступінь комерціалізації ЗМІ, що у вигляді певної нормативної моделі (разом з «нейтральним професіоналізмом») посилює свій вплив на інші медіасистеми; у США – потужна традиція вимоги обмеження держави; роль держави у Канаді та Ірландії посилюється турботою про розвиток національних ЗМІ на фоні сусідства зі значно потужнішими медіасистемами (США та Великобританії), які послуговуються тими самими мовами

Стосовно країн ліберальної моделі слід відзначити, що об’єднувати в одну групу їх можна тільки за тими рисами, що справді є спільними. Наприклад, потужні системи суспільного телерадіомовлення Великобританії і Канади набагато ближчі до північноєвропейської моделі, ніж до США (проте у цих країнах, як і у США, дуже велике місце посідають комерційні ЗМІ та орієнтація журналістики на неупереджене подання фактів, а не на коментарі). Ще однією прикметною рисою ліберальної моделі є потужніший, ніж у всіх інших, захист свободи слова та невтручання держави у справи ЗМІ. Очевидні позитивні наслідки поєднуються тут і зі значущими негативними – зокрема, це недостатня захищеність приватної інформації (порівняно з країнами демократичного корпоративізму та Францією) та можливість маніпулювання громадською думкою на виборах через зловживання свободою преси.