0.7 Нові візуальні технології як фактор формування образності поезії  (Page 3/4)

My Book and the War are one,

Merged in spirit 1 and mine – as the contest hinged on thee, As a wheel on its axis thus, this Book, unwitting to itself, Around the Idea of thee.

Загалом, за підрахунками дослідників, слово «панорама» зустрічається в текстах Вітмена кілька десятків разів, що також дає підстави стверджувати, що панорама для нього – спосіб «організації відомої поеми [«Листя трави». – Г. С.], що прагне описати єдність усього людства» [1, 251].

Нові візуальні мистецтва виводять поета на новий рівень образності, адже «Листя трави» – перший приклад фотографічно точного зображення американського фізичного та психологічного пейзажу. Варто, проте, зазначити, що, хоча недовіра до візуального не стала для Вітмена такою важливою темою, як для Дікінсон, певне застереження при асоціюванні поетичного стилю Вітмена й мистецтва панорами цілком доречне. Отож, зазначимо, що переосмислюючи панораму як техніку, прийом образотворення, поет аж ніяк не сприймає сам цей жанр як мистецтво, здатне відтворити багатозначну реальність: «Poet! – пише він, – beware lest your poems are made in the spirit that comes from the study of pictures of things, [and not from] contact with real things themselves».

Тобто панорама залишається для Вітмена ілюзією:

The panorama of the sea... but the sea itself?

The well-taken photographs... but your wife or friend close and

solid in your arms?

До взаємин Емілі Дікінсон з новими я к для її часу засобами візуалізації доцільно, на нашу думку, застосувати метафору та факт винайдення у 1839 р. дагеротипу. Ранні техніки фотографії вимагали дуже довгої експозиції (можна завважити, що предмети на таких фотографіях освітлені з усіх боків, адже протягом 8-годинної експозиції положення сонця змінювалося). Винахід Луї Дагера дав змогу значно скоротити експозицію, а отже, проводити портретну зйомку.

Відомий чи не єдиний портрет Емілі Дікінсон, віддрукований у численних варіантах з дагеротипу 1847 р. Очевидно, що Дікінсон. поет-індивідуаліст, поет простого образу, була знайома з цією технікою і вела активний, часто конфліктний діалог з новим мистецтвом (чи індустрією), що претендує на точність зображення миті, чого прагнула й сама авторка.

Незважаючи, а може, й завдяки полеміці, на яку наштовхували Дікінсон сучасні їй інновації, техніка фотографії, на думку дослідників, мала свій вплив на процес творення, на образність та тональність її поезії. «...матеріали і дискурси фотографії були в сфері уваги поетеси та використовувалися для створення поетичного ефекту», – наголошує Адам Френк [5, 1]. У цьому контексті можна аналізувати вже навіть сам досить екстравагантний стиль письма Дікінсон, яка у формі начерків на окремих листочках паперу відображала миттєвість враження у спонтанній формі, яку підказував момент.

Ґрунтуючись на аналізі сприйняття фотографії в XIX ст. та документальних матеріалах Дікінсон, Френк проводить паралель між властивим романтизму сентиментальним баченням фотографії як можливості зберегти образ після смерті прототипу («Фотографія зупиняє потік життя, а отже, завжди фліртує зі смертю», – писав Джон Бергер [2, 122]) та міркуваннями поетеси щодо теми смерті та поетичного відображення, яке виводить момент поза часові виміри. Скажімо, у відомому вірші авторка намагається передати неосяжну таїну смерті через увиразнення незначної, здавалося б, деталі: