0.19 Передромантичне та романтичне в американському романі другої  (Page 5/6)

Творчі спостереження У. Персі щодо неповноти й нетотожності як принципових характеристик знака й символу, власне, не нові для філософії мови й загальної семантики, та перегукуються з концепціями Ч. С. Пірса, С. Чейза, О. Потебні щодо відокремленості смислу від знака, який є семіотичною системою sui generis. Однак використання цих концепцій як принципового параметра художнього моделювання дійсності та засобу онтологічного її осмислення в романі – явище цілком нове для американської літератури кінця 1970-х років.

У цьому ракурсі зникає протиставлення в романі таких категорій, як кіно та об’єктивна дійсність, південна традиція та сучасність, героїчне та комічне, добро і зло, гріх і праведність тощо. Вони змішуються, підміняють одне одного, постають як нескінченне становлення різних концептуальних структур, як семіозис, що нескінченно розгортається, не підлягаючи будь-яким конвенціональним визначенням. Навіть слова більше не мають змісту. З вікна своєї палати Ланселотові видно частину вивіски «Б... Ма... Без...» («Free&Ma В»). Що вона може означати? Чи то «Боулінг Мака Безкоштовно» (Free&Easy Mac’s Bowling) чи «Бар для Масонів Без обмежень» (Free&Accepted Mason’s Bar) – знаки не відповідають поняттям; будь-який вербальний знак, за Лансом, може мати безліч інтерпретацій, часто доволі далеких від реального референту. Саме тому зі своєю новою подругою Анною, що в Лансовому проекті Третьої Революції посідає центральне місце як жінка нової епохи, герой вважає за краще спілкуватися без слів та закостенілих символів, а просто перестукуючись через стінку...

У світлі знакової концепції в романі порушується проблема відносності норм та цінностей, насамперед моральних.

Так, з одного боку, південний джентльмен Ланселот ремствує щодо сучасної моралі, коли не можна зрозуміти, де справжня леді, а де – повія, і намагається відшукати те, що притаманне йому генетично, але втрачене в сучасному суспільстві, а саме етичну диференціацію й співвіднесеність зі стоїчним кодексом. З другого боку, громадянин своєї доби, Ланселот цілком усвідомлює, що будь-який злочин може бути виправданий (скажімо, Гітлера не можна вважати грішним, бо «всі знають, що він був божевільний», а батьки, які лупцюють дітей, самі пережили психологічну травму, бо «вже доведено, що тих, хто фізично карає дітей, самих били в дитинстві»; та й зрада Марго, зрештою, – «це лише взаємодія двох тіл на клітинному рівні» [5, 138–139], а отже, гріх тлумачиться лише як сукупність психічних, психологічних або юридичних мотивів. Ніби втілюючи притчу про чорно-білу сороку з роману Вольфрама фон Ешенбаха про Грааль, яка символізує сутність людини, покликану поєднувати в собі й розриватися між чорним і білим, світлом і пітьмою, Ланселот метається між середньовічним догматизмом, стоїчною етикою та сучасним йому етичним релятивізмом, і відтак, намагаючись осягнути феноменологію гріха в позачасовому контексті, вирішує почати пошук власного «несвятого Граалю», пошук сутності поняття зла. Тобто з погляду епістемології Персі– з’ясувати й ідентифікувати категорію гріха в термінах абдуктивної пірсової логіки як чисту присутність феномену, вільну від будь-яких концептуальних схем, та визначити його зв’язок із реальністю та людиною.