0.19 Передромантичне та романтичне в американському романі другої  (Page 3/6)

Гротесково фантасмагоричний хронотоп цих пошуків побудовано за принципом потрійної призми, що вже з самого початку твору створює стійкий ефект міражності того, що відбувається. Скажімо, готичний хронотоп замкненого простору лікарні (сема ув’язнення й аналітичний центр роману) переплітається з подвійним замковим хронотопом (реальним та кінематографічним): основна дія відбувається у родинному маєтку Ламарів Бель-Айл (колись занедбаному, згодом реконструйованому і стилізованому дружиною Марго під південну плантацію), де оселяється знімальна група, яка під керівництвом режисера та одного з коханців Марго на ім’я Роберт Мерлін веде зйомки фільму про колишній Південь. За задумом Мерліна, фільм має на меті створити збірний образ традиційних південних типажів (від каджунського мисливця до плантатора-аристократа), які переховуються у старовинному маєтку від урагану. Захоплені відтворенням у картині ідей та персонажів, що вже давно перетворились на історію й регіональні легенди, британець-режисер і його асистенти не вважають старовинний Бель Айл та корінного південця Ланселота достатньо автентичними, отож докладають зусиль, аби надати помешканню й акторам «більшої реальності» й навіть дещо лубочного вигляду. Згодом актори й мешканці будинку навіть не завважують, як вживаються в образи, «програють» у повсякденному житті інтриги своїх героїв, переймають їх жести та манеру говорити, і просто напередодні очікуваного урагану завозять до будинку апаратуру для створення урагану штучного (бо він виглядатиме в картині «реальніше»), тобто намагаються відшукати реальне й автентичне через його стилізацію, своїм об’єктивним буттям копіювати ще не існуючу копію вже не існуючого світу.

У вимірі такого вавилонського змішення типажів і перелицьовування реальності та її символів романтичні семи, готичні маски та елементи легендарного протосюжету віддзеркалюються, змінюються, розхитують своє усталене функціональне значення. Одного разу, поглянувши у дзеркало, Лане Ламар лякається, бо не впізнає себе, заплутавшись у самоусвідомленні власної особистості. Південний джентльмен за походженням, шляхетний лицар за переконаннями, демон-месник за покликанням, Ланселот бачить у дзеркалі те, що дощенту руйнує образи-«компоненти» – зледащілого, недбало поголеного п’яничку, більше схожого на побитого життям пірата, аніж на красеня з середньовічних гравюр.

Художня розробка конфлікту між уявним та реальним в образах роману безумовно споріднена з готорнівським прийомом віддзеркалення та фолкнерівським інвертуванням готичних моделей, однак надзвичайно ускладнена інтертекстуальністю й еклектичністю інвертованих образів. Приміром, в образі Марго уживаються й травестуються протилежні за своїм змістом типи королеви Гіневри та Феї Моргани, південної красуні – білої леді й фатальної готичної жінки-вамп. Персиваль поєднує в собі риси безгрішного сина Ланселота Озерного Галаада, удостоєного честі узріти Грааль, світлий бік демонічної особистості Ланса Ламара (адже роман, написаний у формі діалогу між Ланселотом та другом його дитинства, а тепер священиком Персивалем, може бути розглянутий як психоаналітична драма за участю свідомості та підсвідомості або у лакановському тлумаченні – «Я» та «Іншого») і водночас образ Персиваля очевидно автобіографічний.