0.18 Американський мілленаризм та апокаліптика романтизму: художні  (Page 3/3)

Оповідач, у свою чергу, виконує в тексті Е. По дві функції: Нового Адама та свідка. Символічне авторське протиставлення родини Ашерів (чий аристократичний статус увиразнюється описом родового особняка і довжелезною історією роду (сімейний локус і родинне коріння) і відсутності родини (безрідності), і що прикметно, відсутності імені оповідача, чия життєва історія почалася нізвідки і йде в нікуди, а про сім’ю, родичів, батьків взагалі не згадується (європейська і американська сімейні моделі). Отже, неупередженим свідком, який достеменно фіксує апокаліпсис роду Ашерів стає оповідач – Новий Адам.

Схожої сюжетної схеми дотримується Е. Тайлер у романі «Та, що заводить годинник» («The Clock Winder», 1972). На думку журналіста газети «Вашингтон Пост» Джонатана Ярдлі, це роман, якому властиві дві визначальні для подальшої літературної кар’єри та стилю авторки ознаки. По-перше, традиційні для Е. Тайлер ексцентричні герої («ексцентричні не тому, що ненормальні, а тому, що людяні (human)» [10, 1]), однак це вже не «поодинокі індивіди в пошуках кохання, вони становлять частину сім’ї або пов’язані з родинами»; по-друге, письменниця врешті-решт «знаходить відповідне місце» для своїх наступних романів – це «ексцентричне та привабливе місто» Балтимор, яке просто-таки «розчиняється в родині» [10, 2].

Рушійним епізодом для розвитку сюжету в цьому творі стає другорядна, на перший погляд, смерть чоловіка Памели Емерсон, але саме вона запускає сюжетний механізм, що відповідатиме апокаліптичній моделі «кінця як початку» [4, 10]. Овдовіла Памела, мати сімох дітей, залишається з ними на самоті у величезному родовому гнізді сім’ї Емерсон – будинку в Роланд Парк («...шість камінів, тераса для прогулянок, комірчина для обслуги, завбільшки з кімнату-їдальню, елегантні вставки у вигляді валиків над кожними дверима» [9, 14]), що так само, які її власна родина, тріщить по швах (пор. Е. По «Падіння дому Ашерів») (етап гріхопадіння).

Під час спроб самотужки навести лад у будинку (етап відновлення) місіс Емерсон несподівано отримує допомогу з боку двадцятитрирічної Елізабет Еббот. Памела у відповідь пропонує дівчині роботу, і Елізабет, за давньою традицією великих родин, автоматично зараховується до родини Емерсонів (поняття «великого дому»). Погодившись на цю пропозицію, дівчина стає тим Новим Адамом (без власної великої родини), який, разом із наведенням ладу в домі Емерсонів, береться за справу їхнього єднання: «Саме Елізабет керувала цією родиною. Метью (син Памели. – Г. П.) ніколи не усвідомлював цього аж до теперішнього моменту. Вона була єдиною, на кого вони могли покластися – він і його мати, і Тімоті, і власне дім, кімнати якого перейняли від неї чистий сонячний спокій і запах трісок» [9, 76]. Для Памели Емерсон поява Елізабет мата ознаменувати оновлення родини Емерсон (так само як присутність оповідача для Ашерів). Усі діти та онуки Памели, більшість з яких уже дорослі самостійні люди, занурені у власні справи. Навіть ті, хто все ще жив з нею в одному домі, були поруч лише формально.

Вирішальним стає епізод, коли напередодні дня Подяки (етап спокутування всіх гріхів) Памела виграє в лотерею живу індичку, а приготувати її для святкового сімейного столу має саме Елізабет (на кшталт міфічного священнодійства). Зробивши це, дівчина остаточно вирішує порвати з родиною Емерсонів, для якої тривалий час була невід’ємною частиною («з неї вже було досить Емерсонів» [9, 127]). Відчувши, що Емерсони поглинають її та їїнезалежність, Елізабет повертається до Північної Кароліни, звідки, як з’ясовується лише наприкінці роману, вона була родом, де на неї чекає нуклеарна родина її набожних батьків, чия надтурбота і змусила дівчину виїхати (Елізабет – це приклад молодої людини, яка тікає від сімейної надопіки).

На завершення роману все в родині Емерсонів начебто повертається на свої вихідні позиції, проте (знову спрацьовує романтична модель розвитку по спіралі) діти та онуки роз’їжджаються, ще більше віддалившись один від одного; сім’я стала ще більш розпорошеною, ніж на початку, до появи Елізабет. Памела, на перший погляд, призвичаюється до своєї самотності, полишивши спроби вилікуватися від синдрому «порожнього гнізда», але насправді вона не відмовляється від життя, відчувши у собі своєрідне породжувальне начало, що знаменуватиме повернення до, сказати б, «нового початку», «наново-віднайденого Раю»: «Здавалося, що стіни будинку потоншали, постарішали і стали більш ламкими, а вона була маленьким шматочком морської водорості в цій порожнечі. Але потім вона згадувала своїх дітей, що вийшли й розлетілися від неї, а їхні діти розлетілися ще далі; вона відчувала в собі велич і глибину, і родючість; саме ці відчуття вона намагалася зберігати протягом усіх своїх бездіяльних, порожніх ранків» [9, 221].

Отже, будинки-родини Емерсонів та Ашерів, одного разу розлетівшись на шматки, отримали новий виток своєї історії не стільки завдяки зовнішнім перевтіленням, скільки завдяки зміні сприйняття світу, заміні «звичайного розуміння і фізичного зору здатністю пам’ятати та уявляти» [4, 127]. Родина стає тим випробувальним майданчиком, на якому програються можливі варіанти долання людством апокаліптичних криз. Обидва автори акцентують увагу у своїх творах, сказати б, на наслідках гріхопадіння: в одному випадку – це занепад роду через інцест, у другому – через смерть його глави.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Анастасьєв М. Етюди про американську літературу // Вікно в світ. – К., 1999. – № 4.

2. Ковалев Ю. Эдгар Аллан По: Новеллист и поэт. – Л.: Художественная литература ЛО, 1984.

3. Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму. – К.: Заповіт, 1997.

4. Abrams М. Н. Apocalypse: theme and variations // The Apocalypse in English Renaissance, thought and literature: patterns, antecedents and repercussions / Ed. by C. A. Patrides, J. Wittreich. – Manchester: Manchester U. P., 1984.

5. Edwards J. Thoughts on the Revival of Religion in New England//Works of Jonathan Edwards. N. Y, 1881. Vol. III.

6. Lewith K. Meaning in History. Chicago, 1949.

7. Melville H. Clarel // The Works of Herman Melville. – N. Y, 1968. – Vol. XV.

8. Рое Е. A. The Fall of the House of Usher // A Collection of Stories. – N. Y: A Tom Doherty Associates book, 1992.

9. Tyler A. The Clock Winder. – N. Y: Alfred A. Knopf, 1972.

10. Yardley J. «The Clock Winder»: A Look Back to What Makes Anne Tyler Tick // Wasington Post, October 22, 2003.