0.13 «звіть мене...»: спроба зіставлення художніх моделей романів  (Page 3/5)

Утім, якщо говорити про екзистенційний дискурс романів Мелвілла та Стайрона, то визначається він не лише змістом поняття зла в їхніх творах, а самою постановкою проблеми: як перед обличчям цього зла поводитиметься людина? А відтак проблема зла із площини абстрактних понять переноситься в суто людський вимір, що, очевидно, дає право деяким дослідникам, зокрема Р. Сірлін, визначати «Мобі Діка» та «Вибір Софі» як «акти протистояння [людській] схильності до зла» [16, 97].

Однак подібні в загальному, Мелвілл і Стайрон різняться в конкретиці вирішення визначених проблем, точніше, Стайрон розглядає інший аспект проблеми, порушеної Мелвіллом. Кут зору кожного з письменників великою мірою визначається специфікою їхньої доби.

Для Мелвілла, який у «Мобі Діку» ніби й відтворює класичний романтичний конфлікт – боротьбу сильної особистості зі згубними силами світобудови, центральним усе ж виявляється інше питання – придатність романтичного ідеалу до реального життя. Як писав В. Паррінгтон, посилаючись на працю Р. Уївера «Герман Мелвілл. Моряк та містик» (1921), «ключ до розуміння творчості Мелвілла полягає в певних розчаруваннях, через які зсілося та прокисло молоко його романтики» [8, 300–301]. Ю. Ковальов, говорячи про особливості світосприйняття автора «Мобі Діка», зазначає, що для нього реальність була вже складнішою, ніж для Купера чи трансценденталістів. Мелвілл мав змогу спостерігати, як енергійні, дієздатні люди, освоюючи нові землі, будуючи фабрики, заводи, банки, «робили історично корисну справу й усвідомлювали її суспільну необхідність», але водночас вони виробили «філософію» бізнесу, що ввижався їм «якимось верховним божеством, у жертву якому приносилися освячені століттями ідеали людства, та й саме людське життя» [6, 203–204]. Отже, змістом філософських роздумів Мелвілла стає завважена ним глибинна суперечність самої романтичної свідомості, що зумовлює неоднозначність наслідків романтичного бунту та можливість трагічної розв’язки героїчного виклику злу. Ахав – сильна особистість і його бунт – це велична акція, що претендує бути символом торжества людського духу. Але спрямовуючи свої сили на затвердження свободи та гідності людини, Ахав сам породжує тиранію й губить людей. Тобто, перетворивши «мудрість горя» на «горе безумства», як висловився У. Торп [11, 530], він фактично стає спільником зла, на що красномовно вказує лейтмотивний образ білосніжної кістяної ноги капітана, яка символічно єднає його з Мобі Діком.

У постаті Ахава Мелвілл не лише втілив спостереження та перестороги доби пізнього американського романтизму, а й, як справедливо завважив Маттіссен, створив «пророчий образ майбутніх будівників імперії другої половини XIX ст.» [14,459]. Більше того, можна стверджувати, що автор «Мобі Діка» став передвісником основних філософських рефлексій уже XX ст. За висловом К. Стеценко, Мелвілл фактично «передбачив проблематику та дух екзистенціалізму» [10, 24]. Рівно через століття побачить світ «Людина, що бунтує» А. Камю, де думка французького філософа-екзистенціаліста прозвучить як відлуння роздумів американського романтика Мелвілла: «Для того, щоб жити, людина повинна бунтувати, але її бунт має поважати межі, які бунтар відкриває в самому собі...» [5, 134].