0.11 Антропологічний романтизм у творчості зори ніл герстон та

Людина, її переживання, внутрішні суперечності та пошуки ідеалу становлять невід’ємну сутність романтичної епохи. Романтична естетика розширила масштаби потрактування індивідуального буття, не обмежуючи його лише соціальним становищем. Романтики виокремили людину як особливий вид, саме зважаючи на її здатність відкривати в собі багатопланові внутрішні світи. Індивідуум – неповторний, унікальний, звідси й загострена увага до особистісних переживань, почуттів та емоцій. Прикметними для романтичної свідомості є духовне напруження, пошук, прагнення, піднесення, злет душі. Така антропософська перспектива спровокувала одну з основних проблем романтичної епохи – пошук особистісного ідеалу, невід’ємним атрибутом якого служить страждання конкретної людини. Як зазначають К. Флемінг та Дж. О’Керрол, «романтизм вирізнявся багатьма нововведеннями. Проте як тоді, так і сьогодні одне з найсуттєвіших – це зосередженість на стражданні окремого індивідуума. Воно докорінно відрізняється від поцінованого раніше страждання Христа, адже утверджує виняткову цінність звичайної людини» [3, 148]. Маргіналізована страдницька особистість стає центральною в естетиці романтизму. Риторика жертви/бунтаря знайшла своє яскраве вираження в романтичній модальності. Страждання розуміється як шлях особистості до формування власної ідентичності, при цьому жертва возвеличується до статусу героя.

Парадигма антропологічного романтизму з іманентною його ознакою ціннісності людського досвіду буде визначальною і при дослідженні романів двох представниць Гарлемського ренесансу: Нелли Ларсен та Зори Ніл Герстон. Безперечний той факт, що романтичний дух був питомою характеристикою Гарлемського відродження, зокрема, у літературі того періоду простежуємо звернення до етноісторичних джерел, міфології та фольклору, національної емотивності. Це був час піднесення та розквіту літературної традиції афроамериканців, традиції, орієнтованої на ресурс чорного етносу, реставрації його минулого, історичної пам’яті, архетипних образів «рідної землі». Ця традиція, як конституента культурного руху, сприяла пробудженню расової самосвідомості чорних. Значно розширилась також жанрова палітра, адже від Реконструкції до раннього періоду Гарлемського ренесансу існувало лише три основних жанри для зображення афроамериканців: література протесту та романи «переходу» («passing»). Негритянські письменники періоду 1920–1940-х років акумулювали в своїй творчості всі ці три жанри, додавши при цьому власну манеру письма, багатий фольклорний матеріал, самобутність та відчуття расової ідентичності. Популярності набуває Buildingsroman – як найбільш відповідний для зображення становлення особистості «нового негра».