0.1 Погляд на американський романтизм із «незручної позиції»

У фокусі нашої уваги – концепція американського романтизму, запропонована американським професором гуманітарних наук Каміллою Палья у книжці «Личини сексуальності» [12], що була надрукована ще 1990-го року, але з’явилася в Україні в перекладі російською мовою тільки тепер [9].

Книжка набула широкого резонансу в багатьох країнах і не лише в середовищі американістів, адже авторка порушує в ній питання світової літератури загалом. Про високу оцінку дослідження учениці Г. Блума на батьківщині свідчить присудження книжці статусу «Академічний бестселер». Проте після оприлюднення російськомовного варіанта «Личин...» власне в Росії часопис «НЛО» опублікував розгромну рецензію Оксани Тимофєєвої [11], де спростовувався сам концептуальний «сюжет» книжки.

Погоджуючись багато в чому з аргументами О. Тимофєєвої, які можна вважати наслідком першого, екстатичного, етапу сприйняття дослідження К. Пальї, спробуймо розібратися докладніше в концептуальній правильності/неправильності ідей американської професорки, спираючись на матеріал однієї національної літератури, якій присвячено кілька розділів книжки.

Позиція, з якої американський літературознавець і культуролог кидає свій погляд на творчість По, Готорна, Мелвілла, справді можна визначити як «незручну» в тому сенсі, яким Т. Д. Бенедиктова [1] визначала сутність оригінальної позиції С. Зенкіна [4]стосовно французького романтизму. Але в нашому випадку визначення «незручна» має деяку двозначність, тому що всі ідеї К. Пальї зумовлені певним аспектом інтерпретації, про який би Б. Шоу сказав, що він «не для пуритан». А, як зауважив Хане Ульріх, у західній культурі вже стало звичним «спіритуалізувати сексуальність аж до її трансформації у взаємне самовираження й комунікацію» [3, 93]. Водночас саме існування постмодерністської плюральності, про яку так багато пишуть літературознавці, змушує толерантніше ставитися до того, що, як здається на перший погляд, нібито не вписується у звичайні історико-літературні та літературознавчі моделі. «Гендерний сюжет» західної літератури, запропонований авторкою «Личин...», – з того ж ряду, що й сюжету книжці Т. Венедиктової «Розмова по-американськи» [2]та багато інших «сюжетів»1До таких можна було б зарахувати і «сюжет» у книзі С. М. Пригодія і О. П. Горенко (Пригодій С. М., Горенко О. П. Американський романтизм. Полікритика. – К.: Либідь, 2006), якби не його «вторинність», концептуальна невивіреність, що приводить часом до парадоксальних і, як здалося анонімному популяризатору книги, до абсурдних висновків (Див.: NN. Автопрезентація замість рецензії [Пригодій С. М., Горенко О. П. Американський романтизм. Полікритика. Навчальний посібник // Слово і Час. - 2006. - № 12. - С 85-86)., які пов’язані із, сказати б, «авторським літературознавством», що дає змогу руйнувати стереотипи і поглянути на літературний процес з несподіваного боку. До такого типу літературознавства можна було б зарахувати і дисертацію Т. В. Михед «Пуританський дискурс в літературі американського романтизму» (Київ, 2007), де акцентовано пуританську складову літератури США 30–60 pp. XIX ст. Захопленість дослідниці цим аспектом аналізу хоча й не завжди приводить до бездоганних висновків, багато в чому змінює сприйняття «канонічних» творів американських романтиків.